АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БЛОКАДИ СІДНИЧНОГО НЕРВА У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Анотація

У статті розглянуто актуальні питання вибору оптимального методу знеболення під час хірургічного лікування військовослужбовців із вогнепальними та осколковими пораненнями нижніх кінцівок. Особливу увагу приділено порівняльному аналізу нейроаксіальних методів анестезії (спінальної та епідуральної) і сучасних провідникових методик, зокрема ультразвуково-керованої регіональної анестезії сідничного нерва. Обґрунтовано, що в умовах бойової травми традиційні нейроаксіальні методи часто втрачають свою безпечність і передбачуваність через високу ймовірність гіповолемії, нестабільної гемодинаміки, коагулопатій та відсутність достовірних даних щодо соматичного стану пацієнтів. Показано, що спінальна та епідуральна анестезія можуть спричиняти виражену симпатичну блокаду з розвитком артеріальної гіпотензії, пригніченням свідомості та дихання, що значно підвищує ризик аспіраційних ускладнень і гемодинамічної декомпенсації у поранених [1]. Крім того, наявність контамінованих ран і загроза інфекційних ускладнень обмежують застосування епідуральних катетерів у військовій практиці. У цьому випадку регіональна провідникова анестезія розглядається як більш безпечна та контрольована альтернатива, яка дозволяє досягти ефективної аналгезії з мінімальним впливом на системну гемодинаміку. Мета дослідження – оцінити ефективність різних технік введення місцевих анестетиків при ультразвуково-керованій блокаді сідничного нерва у пацієнтів із бойовою травмою нижньої кінцівки та визначити їхній вплив на швидкість настання сенсорної блокади, тривалість аналгезії та глибину моторного блоку. У дослідження було включено 50 поранених, яких розподілили на чотири групи залежно від техніки виконання блокади: міжгілкової, поверхневої параневральної, комбінованої параневральної та проксимальної параневральної. Результати продемонстрували, що найбільш швидкий початок сенсорної блокади та найдовшу тривалість аналгезії забезпечує міжгілкова техніка введення анестетика у зоні біфуркації сідничного нерва. Водночас параневральні методики характеризувалися дещо повільнішим початком дії та меншою тривалістю знеболення, однак зберігали сприятливий профіль безпеки та помірну глибину моторного блоку [2]. У всіх випадках відзначалося радіальне поширення анестетика навколо нервових структур із формуванням циркулярного покриття. Отримані результати свідчать, що ультразвуково-керована провідникова анестезія є ефективним, безпечним та доцільним методом знеболення у військових пацієнтів із травмами нижніх кінцівок. Застосування оптимальних технік введення місцевих анестетиків дозволяє покращити якість сенсорної блокади, зменшити потребу у системних опіоїдах та знизити ризик потенційних ускладнень. Це робить провідникову анестезію важливим компонентом сучасних військово-медичних протоколів та перспективним напрямом подальших клінічних досліджень